Т.в.о. бога на Землі

оповідання фантастика

Т.в.о. Бога на Землі

Книга 1

Я - Ілар.

Я хлопчик.

Я - тимчасово виконую обов'язки бога на планеті Земля. На вигляд мені років 12-13. Здавна на Землі богами називали інопланетних прибульців. Методами генної інженерії вони й створили сучасних людей. Їм потрібні були раби.

Раби божі.

Працювати на шахтах, добувати золото й ще дещо. Зробили з місцевого найрозвиненішого гуманоїда: додали своїх генів, кілька невдалих примірників, те, се... І ось тобі готовий Гомо Сапієнс.

Потім в нього "вдихнули душу". Тобто дух. Тобто те, що і є людина. Людина не тіло.

Людина це дух, душа.

У прибульців в запасі багато було таких душ.

Законсервованих.

Саме для таких випадків. Таким душам всобачують спеціальну гіпнотичну команду - імплант. Імплант обмежує здібності до певного рівня. Достатнього для роботи.

Недостатнього, щоб бути богом.

Що поробиш. Це - рабовласництво. Так і виникло людство.

Всього іншого людей навчили боги.

А потім на Землю прилетіли інші боги. Інші прибульці. То були ми. Ми знищили перших прибульців вщент. Мегатонами атомної зброї. Люди назвали це війною богів.

Проте загалом ми програли цю війну. Корона втратила тоді чимало зірок і простору.

Через зраду.

Ось чому я тут.

Через зраду досить високопоставленої вінценосної особи.

Що поробиш: у нас монархія.

Не те, щоб зраду...

Так, скоріше коливання й невпевненість у дечому. Він був керівником зоряного сектору. Ми втратили час. Цілі величезні зоряні скупчення й простір ворог загарбав майже миттєво. З військової точки зору контратакувати й відвойовувати безсенсовно - ворог вже розбудував систему оборони.

І почався  "пошук непричетних і покарання невинних". Того зрадника привселюдно, з величезною помпою стратили самі ж окупанти (знайшов кому вірити). Буцімто це їхній найлютіший ворог і наш найгеніальніший стратег. Правда в тому, що жодних зоряних воєн, власне, й не було. Їм як на тарілочці здали сектор.

У нас же так не вважали. Параноїки з Особистої Охорони Їхньої Величності почали шукати й страчувати всіх буцімто завербованих, шпигунів, колаборантів тощо. І вперше це відбувалося на найвищому рівні - серед придворних, почту, прямих законних (та й незаконних жертв ад'юльтера теж) престолонаслідників й чисельної рідні монарха. Коли отямилися, то було вже пізно - ті встигли винищити цілий рід, а кількість претендентів у черзі на трон дуже прополота, до всезагальної радості й нічим не прихованого задоволення вцілілих.

Хто як, а висновки ми робити вміємо. Тому й тьма віків нашій цивілізації.

Навчилися, знаєте!

Серед низки заходів зі зміцнення внутрішньої безпеки, збільшення лояльності, зменшення ймовірності зради, збільшення шансів виявити факт втручання в розум, зменшення ймовірності гіпнотичного впливу, збільшення... Коротше, серед всіх цих збільшень і зменшень мене, а також всіх із черги на трон (і не лише нас), відправили на перевірку, скажімо так, профпридатності.

Для служби Їхній Величності: нехай Слава Їхньої Величності простягнеться на всю Галактику й весь видимий і невидимий Всесвіт!

І що менший твій номер у черзі, то суворіші випробовування.

 

Так я опинився на Землі.

Так я обов'язково одружуся на своїй сестрі - у нас один тато, проте різні мами (що поробиш - закони генетики й правила престолонаслідування).

Так мене будуть готувати до великого.

Так я починаю з малого.

Так я сам скоро стану керівником сектору.

Так до мене звертаються: Ваша Ясновельможносте!

Так я опинився в першій десятці.

2. Ладнай-Гати

Наші вчені довели, що ми не одні у Всесвіті. Ну, це й так усім відомо. Всесвіт кишить життєвими формами, що вийшли в космос й опанували міжзоряними перельотами. Вчені вважають, що є справжні боги. Крім того Бога, що створив усе це. І що вони мають докази їхнього існування.

Як приклад тут згадують Перших-серед-рівних. Цивілізацію, що перетривала віки й зникла в одну мить. Найпотужніша. Технологічно на багато голів вища за всіх інших разом узятих. Закрита й ксенофобська. Їі прямий й опосередкований вплив вже простягався майже на третину Галактики й зростав щогодини.

Все почалося з прикордонного конфлікту зі значно  менше ксенофобською й дуже відкритою групою цивілізацій із загальною назвою Всі Наші. Ми всі їм симпатизували й таємно допомагали. Конфлікт почав стрімко переростати в затяжну, а тому виснажливу війну. Необмежені матеріальні ресурси об’єднаної Галактики проти м’ясорубки технологічної переваги Перших-серед-рівних.

Ті, вочевидь, зрозуміли хто за кого, й застосували свою новітню зброю. Найближча до Всіх Наших чорна діра якось незбагненно витягнулась у бік цього зоряного скупчення, викликала шалені гравітаційні збурення у тамтешніх зірок з одночасним руйнуванням планет, і так само швидко набула попередньої форми й місця в просторі.

Евакуювати вдалося небагатьох… Гравітаційні збурення від катастрофи відчула вся Галактика.

Ось тоді Перші-серед-рівних зникли навіки. Миттєво, вочевидь.

Зникла їхня центральна планета разом зі світилом. Зникла повністю. Ніби її й не було. Зникли планети-центри секторів. Куди ділася вся ця маса встановити не вдалося.

Приміщення й обладнання на підконтрольних планетах перетворено на порох. Орбітальні станції, супутники, бойові блоки й маяки зникли. Зникла вся їхня гуманоїдна раса.

Від них лишився лише Ладнай-гати. Це дивовижний пристрій, названий по аналогії з їхньою самоназвою. Це був єдиний продукт їхнього експорту. Вони категорично відмовлялися продати будь-які інші свої вироби. Майже нічого не імпортували. Ладнай-гати продавали гуртом й за смішну ціну.

Параноїки з Особистої Охорони Їхньої Величності справедливо стверджували, що це спосіб завоювати всю Галактику. Практики й вірнопіддані не зважали. Бажання наживи й прагнення спростити собі життя переважили здоровий глузд.

Він став незамінним для всіх. Цей пристрій складається з двох овальних площин-хамелеонів розміром з долоню, що завжди перебувають на відстані половини довжини овала й утримуються полем невідомого походження.

Коли я кажу невідомого, значить невідомого. Назву йому вигадали військові: якщо пристрій розташувати вздовж однієї з вісей Галактики, під’єднати до якогось джерела енергії, і стиснути пластини, то пристрій генерував вже спрямований і підсилений потік тієї ж енергії.

Розташований біля комп'ютера він прискорював його.

Розташований біля головного конвертора космічного двигуна він у рази збільшував його потужність.

Зі знищенням цивілізації Перших-серед-рівних зник виробник пристрою. Ціни на нього зросли на мільйон відсотків і продовжують рости. Біржу залихоманило. Зафіксовано перші вбивства за право володіти пристроєм.

Вчені стверджують про покарання Господнє. Скептики резонно вказують на те, що виконавців знищення ніхто й не бачив. Це скорше витончене самознищення, як самознищуються чимало рас, що досягли атомної ери.

3. Резидентура

Кожен з вінценосних осіб автоматично отримує збільшення своїх здібностей разом з фактом свого народження. Ми відчуваємо, коли Ладнай-Гати близько й працює.

Я його відчув і тут же зрозумів, у яку халепу втрапив.

Свою присутність біля планети зі сфери нашого впливу ми забезпечуємо демонстрацією сили. На низькій орбіті літає бойовий зореліт. Величезний, а тому дуже помітний.

Меншу присутність засвідчують супутники на геостаціонарних орбітах. Вони забезпечують зв’язок на планеті, зв’язок міжзоряний, і багато чого можуть сказати непроханим гостям, адже мають по два стандартних боєзаряди.

Ще меншу присутність, лише сам факт її, демонструє розвідувальний модуль-маяк десь на околицях зоряної системи. Він каже: ця частина Всесвіту наша, не чіпайте!

А одну з найменших присутностей забезпечує автоматизована планетна резидентура. Вона ретельно замаскована. Не випромінює й не приймає звичайних полів. Її призначення - збирати й вряди-годи передавати інформацію про події на планеті, про присутність ворога, його сили й плани.

Це одна з наших найсучасніших розробок, про яку ще не встигли пронюхати справжні шпигуни й колаборанти. Інформацію така резидентура передає в автоматичному режимі методом модулювання гравітаційних хвиль. Модулятори роками повільно формують у корі планети й у її магмі. Вони відправляють дуже вузьконаправлений сигнал на планету-приймач. Це можливо рідко, коли обидві планети під час руху орбітами потрапляють на мить у цей вузький коридор. Інколи таке трапляється раз на кілька десятків років.

Сигнал легко перехопити, якщо між передавачем і приймачем, або позаду передавача у момент передачі розмістити так само обладнану й зорієнтовану планету. Та хто ж піде на таку безглузду витрату часу й енергії?

Планети готують заздалегідь в очікуванні, що там базуватиметься ворог. Звідки ми знаємо, що він там буде? А скільки ж це часу потрібно, щоб планета зросла до столиці сектора? Ми не знаємо.

Ми мислимо тисячоліттями.

І це є інвестиціями в нашу безпеку і наше майбутнє.

Витрати часу й ресурсів при цьому чималенькі. Рівень таємності максимальний. Ми кревно зацікавлені нікому не розкрити цю технологію. Тому коли комп'ютер резидентури відчуває, що в структури його чи модулятора почалося вторгнення, він руйнує планету.

Зруйнувати планету середніх розмірів, не газового гіганта (з ним усе значно простіше), вартує чимало клопоту. З газовим гігантом усе просто: скидаєш на нього термоядерний боєприпас, чекаєш, поки він глибоко зануриться, підриваєш його. І милуєшся собі на нове, рукотворне сонце. Воно починає взаємодіяти з центральним світилом. Так знищують сонячні системи з планетами.

А от щоб зруйнувати планету з твердою корою, з розплавленою магмою, з твердим ядром, треба добряче попрацювати. Потрібно розрахувати, знайти й розмістити

розосереджені атомні боєзаряди на одному боці планети так, щоб енергія їхнього одночасного вибуху сконцентрувалася відбиттям від кори і ядра в одну точку на протилежному боці планети, обов’язково на екваторі.

Чому саме на екваторі? Там відцентрові сили найбільші.

Ця енергія розламує плити континентів. Розпечена лава долає тяжіння й досягає космосу. Планета обертається. Лава з гуркотом падає на поверхню й проломлює плиту континенту в іншому місці. Вся вода випаровується. Все живе спалюється. Коли все заспокоїться, а це дуже не скоро, то результат, зазвичай, нагадує планету Венеру.

Завершенню калібрування й тестування модулятора передують рівно чотири локальних землетруси з однаковими проміжками часу між ними. Після чого команда монтувальників запечатує й маскує приміщення резидентури з центральним процесором і залишає планету.

Я відчув чотири землетруси з однаковими проміжками між ними.

Я побачив старт планетного модуля.

Вночі було видно ефектні спалахи в магнітосфері від старту зорельота з орбіти.

І я відчув роботу Ладнай-Гати.

Це означало, що на Землі я залишився один.

4. Руйнівник

Звідки я все це знаю? Нічого дивного. Я - вчений. У мене технічна освіта. З  дитинства я займався усілякими машинками, пістолетиками й механізмами, літачками й ракетами.

Модулятор - це мій винахід. Права патенту на винахід охороняються владою їхньої Величності.

Спосіб руйнування планети з твердою корою, з твердим ядром і розпеченою лавою між ними концентрованою енергією атомних вибухів - це теж мій винахід. Права патенту на винахід охороняються владою Їхньої Величності.

Спосіб руйнування зоряної системи через запалювання термоядерним зарядом сонця з газового гіганта - й це теж мій винахід. Права патенту на винахід охороняються владою Їхньої Величності.

Тому я ще й досить багатий. А об’єднання всього цього в резидентуру є ‘’винаходом’’ вже особистої охорони Їхньої Величності.

І як ці віддані тупаки до такого додумалися? А ніяк. Це також моя робота. За ці та інші мої ідеї й роботи мене взяли на службу співробітником технологічного відділу Особистої Охорони Їхньої Величності. Дали високий титул. Геноцид вінценосних осіб у вигляді чистки підняв мене до першої десятки в черзі претендентів на трон.

Ще трішки, і я стану Іларом Першим!

Ви лише послухайте як милозвучно звучить: Їхня Величність Ілар Перший: нехай Слава Їхньої Величності простягнеться на всю Галактику й весь видимий і невидимий Всесвіт!

Земляни живуть лише якусь мить. Ми живемо в тисячі разів довше. Нічого дивного, адже земляни - це ‘’генетично модифікований’’ продукт. Насправді мені багато тисяч земних років. Просто вигляд у мене такий молодий.

Тому єдиним моїм тренувальним завданням на Землі є у будь-який спосіб проникати в правлячу верхівку країни, імперії, племені й узурпувати владу, або чужими руками організувати державний переворот. Після чого я чи мої ставленики з моєю незримою підтримкою мають протриматися при владі на час середньої тривалості життя людей тієї місцевості.

Послуговуватися високотехнологічними пристроями при цьому заборонено. Їх просто забрали. Користуватися ментальними й гіпнотичними здібностями заборонили теж, що, власне, методично було не зовсім грамотно. У землян ці здібності заблоковані, зате в нас вони складають чималу частину спілкування й способу перевірки лояльності.

І все це в умовах безперервних спроб контрпереворотів, убивства, отруєння й громадянської війни: що поробиш, люди були тоді значно агресивніші й легші на підйом ніж тепер. Якщо я змушений був утікати спроба не зараховувалась. І я починав усе спочатку.

Після чотирьох підряд успішних спроб я мав приплисти на судні чи перелетіти по повітрю до точки контакту на іншому континенті на власноручно виготовленому судні чи літаку, а якщо земляни досягнуть певного технологічного рівня, то можна й на їхній техніці. В точці контакту я маю віддати все, що записав мій контакт-блок. Це імплантований в тіло невеликий пристрій, що записує все, що я бачу, чую, а також автоматично захищає мене від різано-колотих ран, куль, перевантажень при падінні з висоти і не природних вигинів тіла й суглобів.

Інформація ця передається потужним і швидкісним передавачем точки контакту в столицю королівства на базу Особистої Охорони Їхньої Величності. Там її прискіпливо аналізують.

Що там так прискіпливо аналізують? Що шукають?

Річ у тім, що королівству потрібні фізично сильні люди. Королівство потребує захисників і мужніх воїнів. Всесвіт тримається на силі. Лише завдяки силі можна щось захистити або відвоювати. Королівство конче потребує сили.

А ще королівство потребує мудрих людей. Саме розум вивів нас у космос і зробив тими, кими ми є сьогодні. Наш розум створив нам ту зброю, якою ми відвоювали й захистили свою частину Галактики. Розум вигадав нам ту форму правління нами, завдяки чому ми щасливі, а об’єм простору, підконтрольний нам, зростає.

Влада потребує лідерів. Саме лідери згуртовують сильних і розумних людей на захист влади, а влада розширює й примножує здобутки королівства.

Але найбільше королівство потребує відданих людей. Саме віддані люди є тими стовпами на яких покоїться монархія. Відданість зупиняє заколотника. Зрадник натикається на броню відданості у ключової фігури перевороту. Відданість престолу: часто-густо це єдине, що можуть запропонувати честолюбці. Помилку чиновника можна виправити. Помилок відданості не існує: нехай Слава Їхньої Величності простягнеться на всю Галактику й весь видимий і невидимий Всесвіт!

Мене, бачите, оцінювали на відданість! Мене, співробітника Особистої Охорони Їхньої Величності! З багаторічним стажем. Із заслугами. Моїми винаходами послуговується Особиста Охорона й половина Флоту. Вони, розумієте, хочуть вивчити мої реакції на узурпацію і захист влади. Не на детекторі брехні, а в боротьбі не на життя, а на смерть!

Що, я своїм служінням не довів своєї відданості? А ордени в мене тоді за що? А нинішня посада? Це не зараховується, що я в першій десятці?

5. Контакт-блок

Я давно підозрював, що контакт-блок не працює. Або несправний. Чи потребує налаштування. В своїй діяльності я часто використовую жінок. Своїм чуттєвим інстинктом вони на якомусь тваринному рівні відчувають хто я.

Вони ж, якщо взяти статистику, і є моєю головною небезпекою.

Гаряча тропічна донька вождя, з невеликими садистичними нахилами, залишила мене в океані, переповненому голодними акулами. Мене тут же ледь не перекусили навпіл. У цей час зграя касаток напала на акул. Океан став червоним від крові. Я ледве доплив до берега

Ревнива горянка, чарівна мешканка Карпат, зіштовхнула мене в прірву. Я падав сторчголів. І лише біля дна мене якось закрутило потоком повітря й кинуло на копицю сіна, що стояла далеко збоку.

А скільки ще було кинджалів, отрут, арбалетних стріл! Я заціпенів. Ніби щось обірвалося всередині: точка контакту це лише муляж. І контакт-блок у моєму тілі це муляж теж. Не може бути на планеті з резидентурою бодай якесь електронне обладнання, роботу якого можуть виявити шпигунські модулі ворога! А потім знайти мене й витягти з мене інформацію державної ваги!

Це зрада!

Мене підставили!

Хто?

За що?

7. Хлюп

То як же я вижив?

Чому вцілів?

Я не вірю в щасливі обставини, в янгола-охоронця й іншу маячню.

На планеті Земля час збігає швидко. Швидко прогресують люди. Так довго з муляжем контакт-блока я ніяк не міг прожити.

Я вмію аналізувати. Я все ж вчений. Багато в чому завдяки моєму аналізу було створено нову модифікацію міжзоряного двигуна. Й ще дещо.

Під час аналізу важливо заглибитися в  минуле й знайти причинно-наслідкові зв’язки між, здавалося б, розрізненими подіями. Зрозуміти чинники, що впливали на мої дії. Побачити причини, які я не врахував чи пропустив. У минулому завжди є щось ключове, що ти не взяв до уваги. Відтоді й життя покотилося зовсім іншим шляхом.

І раптом я відчув давно знайомий звук. Так, ніби воду сколихнуло. Звук від струмка. Легкий звук від збурення води від удару долонею. Хлюпе! Ти повернувся!

Зразу після знищення цивілізації Перших-серед-рівних всі кинулися на пошуки трофеїв. Їхня зброя, способи переміщення в просторі, силові поля, ідентифікатори, конвертори - все це у всіх давно сиділо в печінках. Ніхто не зважав на правила дипломатичної поведінки: якщо на одній половині планети вже давно нишпорила якась цивілізація, то на другу половину сідав корабель іншої цивілізації, а на полюс сідав корабель третьої!

Начальство істерично вимагало привезти зразок зброї, зразок комунікатора. Та привези ж ти бодай щось! Ти ж там, на планеті! А як не знайдеш, то я тобі влаштую!

Та на планетах не було нічого. Не було під поверхнею тунелів. Не було під водою споруд. Зникло все. Навіть фундаменти під знамениті голки-хмарочоси Перших-серед-рівних теж зникли.

Весь наш пошуковий десант тинявся пригніченим під пресингом начальства. Металошукачі, гравіадетектори мовчали. І тут хлюпнула водичка, зазвучав якийсь дитячий і безстатевий голосок:

- Привіт! Тобі допомогти?

Я перечепився на рівному місці: - Ттттаааккк!

Тоненький голосок ще щось запитав, я механічно погодився, а ноги самі понесли мене туди, де все було щойно перевірено і якнайретельніше. Нога копнула порох. Там багатообіцяюче заблищало. Копнув ще раз. Відкрилася контрольна панель конвертора - фрагмент легендарного міжзоряного рушія Перших-серед-рівних!

За ту ретельно сплановану приховану операцію з переміщення фрагменту до бази Особистої Охорони всі до одного учасники десанту наступні звання отримали позачергово, отримали шалені гроші й титули.

Мені ж дали адмірала Флоту!

Їхня Величність уміють цінувати відданість: нехай Слава Їхньої Величності простягнеться на всю Галактику й весь видимий і невидимий Всесвіт!

І лише коли я очуняв після роздачі нагород і грандіозної пиятики з цієї нагоди, на думку раптом спали ті забуті мною слова Хлюпа. Він обіцяв усіляко допомагати мені й просив щось про перебування зі мною чи щось таке.

А Хлюпом я назвав його пізніше.

Він був якоюсь безтілесною істотою. Щось схоже на симбіанта. Проте їжі моєї він, схоже, не їв. Моєю енергією наче не живився. Сенс його життя полягає в допомозі партнеру. Допомога його часом набувала несподіваних форм.

Під час останньої перевірки моїх навичок пілотувати штурмовий модуль в мене раптом здригнулася рука і я увігнав модуль прямо в астероїд. Я точно знав чому рука здригнулася.

Я промовчав.

Промовчав і Хлюп.

Мене усунули від виконання завдання. Той десант загинув весь. Я подумки подякував. Мелодійно хлюпнула водичка.

Або, вже тут, на Землі, давно знайома неврівноважена свінгерша задумала помститися мені. Вона встромила в піхву змащену отрутою якусь секс-іграшку. Я вже збирався увійти в неї, як моє бажання видимо зникло для всіх присутніх. Навіть віагра не допомогла. З мене не сміявся і не тицяв пальцем лише ледачий чи обдовбаний.

Давно я не відчував такої ганьби.

Проте вдома зранку, ніби й нічого не було, прутень показав чудові результати щодо бажання! Я лютував - зірвалася чергова операція з проникнення до влади. А на ранок свінгерша померла. Все викрилося.

І я отримав змогу реабілітуватися.

І я був тоді неперевершений!

Все пішло як по маслу.

Я зосередився і подумки вибачився. Мелодійно хлюпнула водичка.

По всьому виходить, що ця істота могла віщувати майбутнє. Могла переміщувати моє тіло в просторі. Навіть речовини в моєму тілі Хлюп міг змінювати: колись укуси двох чорних мамб не завдали мені ні найменшої шкоди!

8. Як розрядити міну?

Фактично я перебував на замінованій планеті. Без техніки, без підтримки, без зв’язку…

Я раптом прийшов до тями. Стривай но, зв’язок був. Через гравітаційний модулятор резидентури! Проте як до нього дістатися?

Як зважити свої шанси?

По всьому виходить, що є можливість вимкнути захист, за умови, якщо добратися до запечатаного й замаскованого входу резидентури. Я ж конструктор усього цього, як ні як.

Де вхід вже відомо. Посередині пустелі. Саме з цього місця стартував модуль монтажників. Та саме приміщення резидентури має бути розташоване на глибині 1.5 кілометрів під землею. Така інструкція.

Як дістатися входу?

Ще років з 50 тому я б купив цей величезний шмат землі. Купив би кар'єрний екскаватор і самосвали. Оголосив, що шукаю кімберлітову трубку. Та й копав би собі...


Револьвер з глушником

Лана мовчала. Й дивилася на мене мигдалевидними очима на вщент розмальованому, як у індіянця на війні личку. Й ледь всміхалася, заохочуючи мене. Охоче відповідала лише на прямі питання. А так, переважну більшість часу вона мовчала. Цим вона виразно відрізнялася від більшості жінок. Жінки говорять постійно. Завжди. Доречно. Не доречно. Оператори-чоловіки, що працюють у підслуховуванні, одностайно відзначають дивовижну беззмістовність жіночих балачок. Жінки постійно намагаються мене навчити: - як правильно жити - як дихати - куди класти речі - що говорити - як висловлюватися - як про неї дбати - вгадувати її думки - як дбати про неї - порівнюють мене зі своїми колишніми - когось ставлять за взірець - скаржаться, що зв'язалася зі мною - де, що і як має стояти чи лежати - що я захудий - побути з нею - розказати їй щось - повести її в кіно - купити їй сюрприз - розвантажити її від домашньої праці - помасажувати їй спинку, ніжки
- обняти її
- пригорнути її - нагадати їй про щось, аже вона забула
- спитати про що я думаю - що я не вихований - що моя мама... - якби вона знала мене раніше, то вона нізащо б.. - тощо. Лана мовчала. Переважну частину дня. Зате добре слухала. У мене нашорошилися вуха й прокинвся інстинкт самозбереження. Я напружився. Втім, інстинкт і напруження швидко кудись ділися від чарівних, розкосих, азійських очей Лани, і від її моралі шведської студентки зі шведського гуртожитку. Я базікав безперервно. Вихвалявся своїми подвигами. Про те, про се. Інстинкт вчасно зупиняв мене від того, чого говорити не можна. В парку атракціонів я показав, як влучно я вмію стріляти. З рушниці, пістолета, лука. Я метнув бойову сокиру. Я втримася на нестійкому атракціоні. Я виграв купу призів і подарував все це їй. Вона сприйняла мій широкий жест як належне. Розкосі очі всміхалися й заохочували. Інстинкт не патякати зайвого землянам і землянкам висів на волосинці, коли, після бурхливих любощів, я вже розмірковував над тим, як розпатякати про те, як Їхня Величність нагородили мене Адміралом... Як тут двері в спальню з легким скрипом прочилися й у щілинці з'вилася рука. Чоловіча. Волохата. Без рукавички. В руці був револьвер з глушником. Ми побачили це вдвох і одночасно. Моєму обуренню не було меж: як так, ми у п'ятизірковому готелі! Розумієте, в п'ятизірковому!!! Двері тут мають бути такої конструкції, що принципово не скриплять. З титановими завісам. З тефлоновими прокладками. Ще зі всякими прибамбасами. Але вони не мають скрипіти! Я плачу шалені гроші за життя тут. Чому вони скриплять? Земляни ще не налагодили тотального контролю над своїми тілами. Хоча стрімко до цього наближаються. Тому готелі такого класу просто кишать підозрілими типочками. Аферисти, професійні гравці в карти, торгівці зброєю, біржові маклери з акціями сумнівного походження, наркодилери, ескорт, альфонси, геї-лесбі-БДСМ. Усіх рас, повнолітні, неповнолітні, переважно підтоптані мільйонери, що доживають віку. Зброя тут не рідкість. Рідкістю тут є саме револьвер, що обладнаний глушником. Автоматичні пістолети надто шумлять. Інколи клинять. Інколи набої не стріляють. Або не подається наступний набій. Хоча в магазині кілька десятків набоїв. Все буває. І лише револьвер позбавлений таких недоліків. Хоча має й свої. Вночі видно яскравий спалах від прориву газів між барабаном і стволом. Барабан на 6-7, щонабільше 8 набоїв. Є й на 10, проте малокаліберних. Спуск туговатий. Набої для перезаряджання об'ємні, а не пласкі. Важкуватий. Проте все є справою смаку й звичок.
Мій улюблений це Кольт. Звісно, що добряче допиляний: барабан насувається на ствол, прорив газів заблоковано, спалаху немає. Додайте глушник. І маєте майже ідеальну зброю. Якщо не порівнювати з бластером, звісно.

Якось мене спробували розлучити з Кольтом і знищити.

Все просто.
Мені подарували автоматичний пістолет. З глушником. Часу було обмаль. Мені була потрібна зброя. Для брудних справ я маю кількох...

Проте дещо я маю робити сам.
Власноручно.

То був саме такий випадок. Проте до Кольта був лише один споряджений барабан набоїв. Я коливався: залишити його чи взяти з собою?

На це й був розрахунок. До мастила, котрим було змащено пістолет, було додано спеціальну речовину. В тих умовах, де я його застосував, а це було узбережжя океану, мастило загусло.

Набій був у стволі. Перший постріл ще якось вдався. Щоб зробити другий мені довелося лівою рукою силою дослати затвор.

Третій постріл був неможливим: все заклинило. А потім мене поранили. В ліву руку.

Пістолет я кинув. Я взяв з собою Кольт! Його я вихопив правою рукою. Чотирьох пострілів включно з контрольним виявилося досить.

А потім я вбив тих дарувальників. Саме з револьвера!

Револьвер може лежати спорядженим і добре змащеним хоч кілька років поспіль. І кожної миті готовим до пострілу. Для пістолета це неможливо. Бойова пружина, що подає набої, втратить свої властивості за цей час. Тому перший-другий постріли ще гарантуються. За наступні я непевен.

Якось до мене в квартиру вломилося двоє озброєних грабіжників. Мене врятувала швидкісь реакції й передбачливість. Вискочити з душу й миттю зачинити двері в спальню є справою кількох секунд. Удар двох ніг вибиває двері разом з одвірками. Проте револьвер зі схованки вже в руці. Я встиг на мить раніше. Я просто націлив зброю і натиснув на гачок...


Тут, звісно, кожен може сказати, що мені ніщо не може завдати шкоди. З таким захисником!
Це правда.
Проте подібні епізоди пробуджують смак до життя. Додають солі й перчинки в одноманітності туземного існування...

Якась мить затримки, й рука довертає револьвер у мій бік. А де ж обличчя? Тулуб? Ноги? Ніколи над цим розмірковувати. Я й так недоречно тут драматизував над скрипом дверей. Ми одночасно здійнялися в повітря. Я на лівій руці. Лана на правій. І в бік. Кожен на свою сторону. Я можу робити деякі гімнастичні вправи, що заважкі для виконання навіть професійним земним гімнастам. Річ у тім, що в землян центр ваги тіла анатомічно зміщено дещо низько. Саме на цьому й побудовано всі східні бойові мистецтва. На пропрціях між довжиною тулуба, рук, ніг, і положення центру ваги тіла. Тому земляни жовтої раси, ну наприклад китайці, японці, росіяни, монголи такі корінасті. В нашої ж раси центр ваги зміщено вгору: космос, невагомість, монтажні роботи. Це не такі вже й складні генетичні маніпуляції. Тому та ж Лана має вигляд моделі: ноги ростуть аж десь з-під зубів, тулуб короткий, руки довгі, може виконати такі ж гімнастичні вправи як і я... Я закляк від здогадки... Ні, я й Лана вдало приземлилися. Кожен далі від свого боку ліжка й ближче до меблів, що можуть захистити від куль. Я до крісла. Лана до пуфа. В польоті я ще й розвернувся ногами до револьвера. Ноги якось легше лікувати від поранення кулею ніж голову, знаєте. Револьвер вистрілив. Глушник приглушив. Але мало. Куля надзвукова. Не для глушника. Отже не професіонал. Аматор? Найманець? Збіг обставин? Готували замах похапцем і з того, що було? Куля пройшла близько вздовж хребта. Куля свиснула. Повітря від кулі шарпнуло шкіру. Проте я вже на килимі. Другу кулю ловить крісло. Ударом ноги кидаю крісло точно на револьвер у щілині дверей. Рука з револьвером встигає вистрілити втретє і вчетверте та забратися. Почерк професіонала. Крісло з гуркотом зачиняє двері. Я тут же кидаю світильник з тумби біля ліжка. В парку атракціонів я не показав Лані як влучно я вмію метати списи. Не встиг. Ми цілувалися і майже побігли в готель. Кинутий як спис світильник підставкою б'є по фіксатору дверей. Фіксатор клацає. Все! Двері заблоковано. Тепер відчинити їх можна лише з середини. А ось тепер пан має час і має бажання розібратися з цією підозрілою азіаткою Ланою. Звідка в азіатки ноги від зубів? І здібності до гімнастики як у мене? Хто вона така? Чи є в неї зброя? Я не перевіряв її сумочку. Не перерив її валізу. Не обшукав одяг. Не просканував все це легальними й дозволеними нам засобами. Як я міг так вляпатися? Що це зі мною? Хто вона така? Як я міг так втратити самоконтроль? Наркотики? Екстрасерсорний вплив? Так. Давайте розберемося. Моє тіло повільно ціпеніє. Шкіра миттю вкривається бридким потом. Внизу живота з'являється відчуття смерті. Близькості смерті. Вона землянка чи ні? Що це зі істота? Біоробот? Шпигунка іншої цивілізації? Ще не було жінки, а тим більше якоїсь землянки, щоб так на мене вплинути! Я знаю це гидотливе відчуття. Коли капець близько. Дуже близько. Ти холодієш. Свідомість якось тускніє. Керує підсвідомість. Ці назви якісь невідповідні. Це якраз саме свідомість може бути над, тобто ти можеш бути притомним, а може бути під, це коли ти непритомний. А ось підсвідомість працює завжди.
Завжди над. Хоча й зветься підсвідомість.
Тобто підсвідомість працює завжди. Так би мовити у фоновому режимі. Ось типовий приклад із мого життя. Я можу навести ще багато таких прикладів з мого життя, проте цей запам'ятався особливо. Це було далеко від Землі. Ми навчалися пілотувати атмосферні літальні апарати. Легкі й маневрові. З маленькими крилами. І високою швидкістю. Ми робили на них мертві петлі, літали високо й низько. І якось я заходив на посадку на одному з них. Тамтешнє світило висіло низько над горизонтом і сліпило мені очі. Марево не давало побачити вчасно злітну смугу. А коли побачив, то смуга була збоку. Довертати не було сенсу. На такому швидкісному атмосферному літальному апараті, з такими маленькими крильцями, на такій маленькій швидкості можна було запросто зірватися в штопор. Я пішов на друге коло. Заряд акумулятора закінчувався. Я розумів, що на третє коло його вже не вистачить. Треба посадити. Але знову роблю ту ж саму помилку. Злітна смуга була збоку. А потім час ніби почав зупинятися. Якось натужно й через силу додаю потужності двигуну. Він почав підтримувати ті маленькі крила. Саме тому апарат не впав. Двертаю теж ніби крізь силу і вкрай обережно апарат на смугу, вирівнюю над нею, сідаю... І ось апарат на стоянці. А я вичавлений. Мокрий від поту. Протиперевантажувальний костюм теж всотує піт. Але збадьорений. Руки-ноги трусяться. Як смакувала мені тоді сигагета! А дав мені тук дешеву сигарету технік, що обслуговував той апарат. Як я затягувався тим димом! А як він пахнув! А як заспокоював! Я керував собою сигаретою! Кожною затяжкою! Нікотин, як і алкоголь - це потужні депресанти. Ні до, ні після, ніколи більше так не смакувала мені ця згубна звичка курити сигарети! Навіть найкращі. Навіть найдорожчі. Ніколи... Що робити? Де Лана? Виламати пружину з дивана? Метнути тумбочку? Кинутися у ванну? Звідти немає виходу. У вікно? Скло загартоване, майже бронебійне. Трясця, ми ж на 23 поверсі! Я нерухомий. Я гранично напружений. Серце зараз вискочить з грудей і розірветься. Тиск крові розірве череп з середини. Я довго так не витримаю. В очах темніє. Я задихаюся... Де ця курррваааааааа? Любчику! - У свідомість раптом увірвався голос. Чий? Лана? Господи? Я вже й не пам'ятаю як звучить її голос. Так мало вона говорила (і так багато я просторікував). Так це її голос? Дивно. Мене якось попускає.
Точно попускає. Ну в цій ситауції вимушеної нерухомості одне з двох: або спаралізує, або попустить! Любчику! Ти тут? - це ще Лана. Ю окей? - її англійська бездоганна. Це видає в ній той факт, що вона не є її носієм. Як і шведьска з португальською. З тобою все гаразд? - Лана хвилюється. Я це відчуваю. Чи я поранений? Чи мене вбито? Чи маю я зброю? Вочевидь мої гімнастичні здібності теж змусили її задуматися. Вона точно не землянка. Це вже точно! Це переростає у впевненість. І явно має оперативну підготовку. Коливається. Оцінює ситуацію. Вагається. Зважується на щось. А я почекаю. Я терплячий. Життя навчило. А поки переведу дух. Другий світильник поруч. Тумбочка як прикриття. Масивна Біблія зі срібним обшлагом. Теж згодиться. Метнути. Тепер я починаю розуміти, чому земляни називають її "Вічною книгою". Тривала пауза... Тиша така, що у вухах звенить. Я починаю чути її дихання. Любчику! Вона знову за своє. І тут я гублюся. Це було сказане не вголос. Це прозвучало в мене в голові! Це екстрасенсорні сприйняття. Земляни таким не волоніють, ну хіба що за невеликим винятком. І то не так. Так спілкується лише наша цивілізація! Чому? Тому, що "любчику" прозвучало нашою мовою! Ось чому! Слово має силу. І неабияку. Адже наступне мене приголомшило й розмазало просто по розкішному ворсу килиму спальні. Любчику! Ти й досі телепунькаєш свого телесика? - Наша мова. Екстрасенсорно. Прямо в голові. Нам заборонено за умовами іспиту застосовувати свої здібності. Всі порушення вилізуть потім, на детекторі брехні. Звісно, що не на тому примітиві, котрий застосовують примітивні земляни. То купа брухту з різноманітними сенсорами, пульсами, диханням, друком, ще чимось непртрібним. А та тому, котрий реагує на саму людину, на її дух! Це Лана! Це справжня лана! Це та Лана, з якою я став чоловіком! Я не впізнав її у тому макіяжі. Ми були ще зовсім юними. Ми виросли. Ми змінилися. Жінки мають дивовижну властивість так розмалюватися, так змінити зачіску, одяг, те, се. Чорта з два впізнаєш!

Це для неї я вигадав пестливу мову: Ланка-спанка, вставанка, цьомка-маланка, обніманка, цілуванка! Коли слова закінчуються на "а". І я, з дурною усмішкою піднімаюся й запізно усвідомлюю ще один, вже котрий за цей один-єдиний день катастрофічний промах у низці одних за одним катастрофічних промахів: жіноча рука над краєм ліжка, в руці флотський паралізатор. Це і є застосування оперативної підготовки. Тіло й голову не показує. Паралізатор на широкому промені. Прицілюється по екстрасенсорним відчуттям. А я, йолоп, дисципліновано екстрасенсорику не застосовую. І ось розплата. Паралізатор у ніжній жіночій ручці. Ого! Та в неї каблучки з нічого собі діамантами чистої води! Браслет. Манікюр! Я я міг такого не помітити?

Жіноча ручка напружилася.
Паралізатор смикнувся. День став ніччю. Падіння вже не пам'ятаю...




Як втекти з планети Земля?
Після паралізатора настає ейфорія: час вимушеної бездіяльності організм прагне надолужити шаленою активністю. Нас було 17.
17!
Це забагато для такої малонаселеної планети.

Але це ще не все!

Ми всі були з першого й другого десятка черги.
Всі!

Мене перевірили простими методами. Вперше за кілька століть я бачив зблизька наші прилади. Нашу техніку.

Теоретично нас мало бути 20. Саме стільки, виявляється, всю першу двадцятку закинули на Землю. Троє, вочевидь, десь згинули.
Саме 20 місць було на тому космічному кораблі, що доправив нас сюди.

Тепер Лана невгавала й вводила мене в курс справ. Мене колотило від накопиченої енергії. Я слухав Лану й ще кількох "знайомих по черзі", що, власне, й організували цю перевірку. Вони, бачите, засумнівалися, що я - це я. Думали, що саме я організував їхнє заслання сюди.


Викрадення дитини
Мене викрали. Таке буває з дітьми високопосадовців, мільярдерів і, додам від себе, шляхетної еліти. От я й належав саме до таких.

Наше суспільство заохочує мати багатьох дітей.
Народжувати дітей.
Виховувати.

Генетика дає мамі струнку фігуру й молодість хоч після десятка пологів. Пологи безболісні. Діти мають здоров'я, права й соціальний захист!

Мати дітей вигідно:
- позачерговий ліфт на вищу посаду
- посада дедалі ближча до столиці
- пробачення минулих гріхів і навіть злочинів
- найкраще забезпечення на старість, а це багато чого важить у середовищі довгожителів
- особливий статус й особливі преференції на наступне життя, а цей пункт, мабуть, варто поставити першим!

Мій тато переживав черговий роман. З моєю мамою. Щоб дитина не заважала "молодятам" удома кохатися де заманеться й ходити голими, мені на літо придбали дитячий атмосферний літальний апарат з автопілотом, усілякі колісні одно-, дво-, три й більше платформи. Записали до дуже недешевого гуртка визначення свого призначення. А окрасою мого зимового перебування за межами дому стала мініатюрна модель десантного модуля, що могла безпечно переміщуватися снігом, льодом, і, навіть, під льодом.

Попри охорону мене викрали. Сам же охоронець мене й викрав. Його потім так і не знайшли: це звичайна практика в таких справах. І тих, хто усунув теж. Та й і їх також. А далі був космос. Й інша планета. Саме там мене й тримали.

Майже чотири місяці. Наші місяці. Довгі місяці.
Тримали мене на одній з кисневих планет. З помірним кліматом. І недолугими аборигенами. Вони були гуманоїдної раси й постійно під впливом якогось наркотика.

Мене кинули у величезну яму природнього походження. З однієї її стіни витікав теплий струмок мінеральної води. У другій стіні він зникав. Тому біля першої стіни було добре пити воду й митися, а біля другої справляти природні потреби.

В іншому кутку лежала купа м'якого й теплого на дотик волокна. На купі я спав. Купу міняли на свіжу щодня. І більше там нічого не було.
Нічого!
Тому якщо якби я не був хлопчиком, то мені нічим було б гратися.

Зверху яму заґратували. Крізь ґрати кидали мені недоїдки й пакети екстремального виживання.

Пакети екстремального виживання то щось особливе! На них я покладав особливі надії на втечу. Я не знав куди втікати, проте хотілося дуже.

Самі пакети це як три товсті шестикутні різнокольорові олівці у зв'язці. З кількома фігурними вирізами.

Їх можна забивати як цвяхи.
Ними можна відкручувати-закручувати гайки.
Це ізолятори.
Це батарейка.
Блок пам'яті.
Знеболювальне.
Очищення води.

А ще їх можна їсти.
Різний колір - різна їжа. А коли їх з'єднати з комп'ютером, то можливості розширити можна разів у десять. Я часто ними бавився в дитинстві.
Я винайшов як їх перетворити на вибухівку!

Маленький наручний універсальний електронний пристрій для цього цілком підходив. Мені його вдягли. Для контролю. Думали, напевно, що я ще вмію такими пристроями користуватия.
Ха!
Я вже знав в які щілини їх запхати. Як з'єднати. Як усе це висадити в повітря.

А потім мене знайшли.

Гуманоїди-вертухаї, ненабагато більші за мене і явно завезені з іншіх світів, ходили в однаковому одязі, адекватні і, здається, задоволені життям, незважаючи на щоденне вживання зілля. Зілля там росло скрізь. 
Як у нас трава. 
Лише потім я здогадався, що ті недо'їдки були з дуже дорогої мережі готелів. 

Саме по їжі мене потім і знайшли.

Адже ту їжу було призначено мені. А однаковим одягом були щоденні одноразові піжамки, що також призначалися мені. 
В тому десантному модулі з віпоснащенням мав мешкати я!

Саме так діяв той легкий наркотик. Дещо оригінальної дії. Тобто вони почали багато чого робити навпаки. Але ясна свідомість, ейфорія, відчуття безмежного щастя, все це, і багато чого ще, давало це зілля. 
Без звикання.
Без деградації.
Без ломки.
Без непереборного бажання вжити ще раз. Я його жував кілька разів. Разом з недоїдками і сміттям.

Лише тепер я розумію який феноменальний успіх чекав би на те зілля! 
Ще б пак!
Легкі наркотики в нас дозволені. Скільки я б зміг заробити? Величезні суми!
Без труда й праці!
Простим експортом. Було б більше розуму. Хоча б гілочку зберіг для гербарію. А там генетичне копіювання й безмежне відтворення. 

Старшим, я повернувся на ту планету: переорана атомними вибухами, все живе знищене вірусами. В атмосфері й досі урагани. 

Хтось подбав про монополію на джерело зілля. 

А потім зілля з'явилося на ринку. 
А корпорація-виробник на біржі.
А сліди власників корпорації губилися десь у недосяжній висоті наближених до трону.  

Господи!
Ну чому мені доводиться так тяжко заробляти на життя? 
З ризиком. 
Самодисципліною. 
Самопожертвою. 
Чому я проходжу повз легкі й прості способи заробити? Чому я їх не бачу? Чому я змушений воювати? Перенапружувати сили, нерви, психіку, розум? За що ти так зі мною?

На мій пошук були залучені всі суперкомпьютери королівства. А знайшли старомодні детективи.
Компьютери шукали по обличчям, космопортам і кораблям. Тут всі хвости викрадачі успішно обрубали.

А ось придворний етикет в'їдається в єство придворного намертво.
Назавжди!
Стара школа!
Ну не можна потенційно вінценосну дитину утримувати аби як. Лише в умовах, що належать йому від народження. Такі правила.

Детективи врахували такі тонкощі. Перевірили версію. І разом зі смачною, вишуканою, й дуже дорогою їжею, на планеті висадився цілий штурмовий флот.


Нікчема
У Лани рот не закривався.
Я вічливо слухав.
У Лани рот не закривався.
Я знову зробив над собою зусилля і вічливо слухав.
А потім запитав прямо:
- Звідки в тебе флотський паралізатор?
- Як, ти не знаєш? - здивовано закліпали шикарні накладні вії Лани - всі обмеження на технічні засоби під час перебування на планеті Земля скасовано.

- Як скасовано? - здивованню моєму не було меж - Ким скасовано? Навіщо скасовано? Коли? Коли скасовано? - я вже не питав, я волав - відповідай!

Скасовано керівником Служби Особистої охорони.
Нам сказали, що це подарунок до Дня народження кожного.
Через земний рік після початку вишколу. - відповідь Лани докладна й послідовна. Вона хіба що струнко не стоїть.

- З нас зняли всі обмеження. Ми регулярно отримуємо гроші на життя тут. Нам наказали просто жити десь в Європі, виживати, не світится. От ми й живемо: бари, дискотеки, шоу, розваги.
- Щось змінилося в столиці, раз ви отримали такий наказ?
- Так. Змінилося. Відтепер наше королівство зменшує частку свого сувернітету на користь нашого найдавнішого ворога. Аншлюс не за горами. З усіма наслідками.
- Як таке могло статися? А Їхня Величність?
- Загинули за нез'ясованих обставин. Разом з керівником Служби Особистої Охорони. Уряд сформовано з чужинців. Іларе, мені прикро...

А чому ж мене не попередили?
Чому мені не наказали?
Що відбуваєтьс?
Це крах?
Переворот, ініційований шпигувами ворогів?

Світ перевернувся.
Світ згас.
Темрява почала слизько насуватися на свідомість. Ноги підкосилися. Я безсило опустився на килим. Головою на розішний ворс килима. Тягуча апатія охопила саму мою суть. Сили залишили мене. Ще трохи, й душа залишить тіло.

Прямо переді мною зупинилися звабливі й доглянуті жіночі ступні в босоніжках зі шкіри прутня крокодила. Звідки я знаю що зі прутня? Та я ж колись добру сотню років пропрацював на різних єгипетським жрецем на різних посадах.

Ніжки багатообіцяюче гойнулися. Разом з нами гойднувся й світ.

І згас...

І настала темрява...

Кінець книги 1